Футбольні вболівальники у всі часи славилися своєю згуртованістю і запалом, коли справа стосувалася їх улюбленої команди. Рухи «ультрас», що зародилися в Англії і поширилися по всьому світу, відомі своїми кривавими бійками на стадіонах та поза їх межах.

По суті це організовані групи людей, які називають себе «істинними уболівальниками», непримиренні до фанатів інших команд, і проводять регулярні бійки і «стрілки» з такими ж «ультрас» для підтримки бойового духу. Саме з їх вини рівно 30 років тому вибухнула сама кривава драма в історії світового футболу – трагедія на стадіоні «Ейзель».

Брюссельський стадіон, старий і давно вимагав ремонту. Суми, звичайно, виділялися, але зовсім незначні, і стадіон було вирішено закрити. Організатори Кубка Європейських Чемпіонів більш відомого зараз як Ліга Чемпіонів, вирішили дати стадіону право на «лебедину пісню» і провести ювілейний фінальний матч кубка між Ліверпулем і Ювентусом на «Ейзеле».

Жахлива організація матчу такого високого рівня дала свої плоди. Ще вдень, до матчу, вболівальники двох команд влаштовували дрібні сутички перед стадіоном. Нещодавно самі люті «ультрас» Італії - фанати Роми, нападали на ліверпульців, і тепер англійці жадали помсти. Коли, нарешті, трибуни почали заповнюватися, почалася повна плутанина.

Людей прийшло набагато більше, ніж було місць на старенькому стадіончику. З усієї Бельгії стеклися італійці-емігранти, робітники з заводів, які стали займати місця ліверпульців на буферній трибуні. Підігріті пивом англійці, у свою чергу, користуючись дірками в підтрибунних приміщеннях і паркані просто перелазили через огорожі і без квитка всідалися на парапетах і перилах.

Два натовпи змішалися, пристрасті кипіли, між тим контролювали вболівальників безпосередньо на трибунах всього п'ять поліцейських. О 20:45 розпочалося основне побоїще.

Фанати Ліверпуля рушили на «чорно-білих», розламавши залізну решітку і озброївшись прутами з неї. Прямуючи знизу і збоку, натовп «червоних» стали заганяти ювентійців на самий верх трибун, де скупчуються все більше людей. Рятуючись від збожеволілих англійців, вболівальники Юве притискалися до верхньої стіни, яка і звалилася, тягнучи за собою десятки людей.

Почалася страшна тиснява і паніка, люди продовжували зриватися з висоти під натиском юрби, частина хлинула вниз, до бровки поля, намагаючись врятуватися, давлячи і своїх і чужих на шляху. Розгнівані італійці взялися кидатися на англійців і бельгійських поліцейських у відповідь, по всьому стадіону бушувала бійня, а поранених, медики, ризикуючи власними життями, витягали з-під граду каміння на полі.

Незважаючи на всі події, матч був дограний. Мішель Платіні забив у другому таймі з пенальті, і все-таки приніс перемогу італійцям. Пізніше, футболісти всі як один говорили, що не уявляли собі масштабів трагедії, і сподівалися, що своєю грою захоплять натовп, і всі стануть дивитися футбол, а не битися.

Вручення Кубка пройшло коротко і без особливих святкувань. До італійських уболівальникам підтягнулися підкріплення, вони почали переслідувати англійців по всьому місту, поліція намагалася всіх втихомирити. Злощасний стадіон вирішено було знести, втім, на його місці побудували новий – «Король Бодуен». В основному, незважаючи на незаперечні факти провокаційної поведінки деяких італійських уболівальників, всі зійшлися на те, що винні були ліверпульці.

Англійські клуби на п'ять років виключили з єврокубків, а влада принесли всім офіційне вибачення. Були й потім спроби примирних банерів, і дружніх жестів з боку англійців, проте італійці відмовлялися миритися, Пам'ятаючи про 39 загиблих. Лише з приходом до влади в Юве лідера нового покоління – Андреа Аньєллі, зовсім недавно були зроблені перші кроки по зближенню і встановлена​​загальна меморіальна дошка, на знак пам'яті про жахливу трагедію в історії футболу.