Широко відомо, що жителі Північної Кореї не мають доступу до всіх видів сучасних технології – абсолютний контраст з південною частиною півострова. Та технології починають дуже помало проникати у визначені, дуже обмежені, території північнокорейського життя.

Переклад статті "What It's Like To Use North Korea's Internet" від ресурсу Fastcolabs

Щоб ж можуть бачити громадяни Північної Кореї, якщо вони мають доступ до комп’ютера чи мобільного телефону?

"Для звичайного північнокорейця Інтернет не існує”, – пояснив Мартін Вілліамс. Він провчився десятки років у цій країні і зараз працює у Стендфордському університеті та веде технічний блог Північної Кореї.

Замість доступу до мережі Інтернет, у країні є Інтранет – внутрішня колекція мережевих серверів та комп’ютерів, які доступні лише у Північній Кореї. Цей Інтранет називається Кванмен, що означає "Яскравий”.

"Яскравий” Intranet

Як і більшість відомостей про Північну Корею, невелика інформація про Кванмен отримана від біженців з Північної Кореї. Навіть закордонні відвідувачі не мають доступу до неї.

Кванмен  – це безкоштовний сервіс для жителів країни – хоча менше 10% населення знають про нього. Використання комп’ютера за межами столиці країни Пхеньяна є нечуваним, навіть у інших великих містах не завжди є доступ до комп’ютерів.

Приблизна кількість веб-сайтів  Кванмен знаходиться у межах від 1,000 до 5,000 і їх контент переважно складає політична пропаганда, навчальні матеріали та скановані архіви. Хоча контент мережі обмежений, Кванмен має власний пошуковик, новинний агрегатор та навіть систему повідомлення схожу на електронну пошту.

Один з північнокорейський веб-сайтів, що доступний у мережі Інтернет. Вважається, що він з мережі Кванмен

"Їх Інтранет об’єднує університети, школи та бібліотеки,” – каже Вілліамс – "але це все централізовано і ви не зможете запустити власний сервер чи власний сайт. Все глобально контролюється.”

Правління країни диктує правила користування Кванменом, включно з власними стандртами HTML-розмітки сторінок кожного веб-сайту. Одне з цих правил зобов’язує щоразу імена Кім Чен Іра, Кім Ір Сена чи Кім Чен Уна писати на 20% більшим шрифтом.

Зауважте шрифт, яким підписані імена лідерів режиму

Що дивує, так це те, що правління Північної Кореї за останні шість-сім років, надала доступ кільком дюжинам людей до звичайного Інтернету.

Доступ до справжнього Інтернету обмежений кількома дюжинами "еліт”. Ці люди  – це сім’ї у Пхиньяні, що мають високі чину у правлінні чи армії. Уряд також надав доступ до Інтернету деякому числу науковців та студентів. Останнє робиться для того, щоб отримувати навчальні ресурси від закордонних експертів, що допомагає розвивати галузі інженерії, економіки та аграрну сферу.

Як могли у найбільш контрольованому суспільству планети дати науковцям та студентам – людям, чия натура полягає у пошуку істини – доступ до навколишнього світу?

Уряд вірить, що людей стримує страх. "У більшості випадків, всі ці люди мають доступ в окремій кімнаті, а у кімнаті навпроти сидить хтось, хто перевіряє все, що бачить користувач.” – каже Вілліамс – "Вони розуміють, що як тільки вони зроблять заборонене – їх тут же виявлять.”

3G-мережа Koryolink

Враховуючи те, що уряд Північної Кореї контролює ту дещицю інформації, що доходить до громадян, майже незбагненним є те, що жителям країни дозволено мати мобільні телефони. Все-таки, мобільні телефони є сильним засобом у боротьбі за демократичні ідеали: прикладом може стати Арабська Весна.

На даний момент, Північна Корея активно розвиває 3G-мережу Koryolink, яка з’явилася у 2008. Її запустили Корпорація корейської пошти та телекомунікацій (KPTC) та єгипетська компанія Global Telecom Holding. За ці 6 років, мережа виросла від 5,000 абонентів до майже 2-х мільйонів (населення країни становить 25 мільйонів). Мережа покриває до 100 міст у країні.

Та як і у випадку з ПК, абоненти Koryolink відрізані від справжнього Інтернету. Користувачі можуть дзвонити один до одного всередині країни і вони мають доступ до Інтранет. І як можна було б очікувати, користувачі щодня отримують пропагандистські повідомлення про велич лідерів країни.

Через відсутність сучасних виробничих потужностей, телефони у Північній Кореї не зроблені у країні. Зате тут багато дешевих телефонів з Китаю. Переважно, люди використовують щось схоже на смартфон або апарат у форм-факторі "жабка”. Топ-пристрої, як iPhones чи Samsung також легально імпортуються, але їхнє використання непоширене.

Більшість смартфонів працюють на системі Android. Це підтримується, адже недавно було представлено північнокорейський планшет Samjiyon, що працював на Android. Та зважаючи на відсутність потрібних потужностей, експерти сходяться на думці, що він зроблений з китайських комплектуючих.

Зброя вбивці

Хоча уряд Північної Кореї може бути впевненим, що жоден користувач мережі Koryolink не може контактувати із зовнішнім світом, дивно, що дозволено громадянам комунікувати напіванонімно. Адже, яким би жорстким правління не було, але у них немає можливості щодня моніторити дзвінки 2-х мільйонів абонентів.

Ден Бовермен, IT-консультант та редактор блогу Opening Up North Korea, зауважив, що вони можуть контролювати стільниковий зв’язок тих, хто представляє медіа чи військових – іншими словами тих, хто може нанести шкоду режиму.

"Ці речі широко розповсюджені у їхній культурі.” – заявив Бовермен – "Їм притаманний характер "стукача”, коли ти не знаєш, хто за тобою слідкує. Твій кращий друг може одного дня розказати про те, що ти робиш, секретній службі. Такі речі відбувають дуже часто.”

Бовермен каже, що навіть якщо громадяни Північної Кореї почнуть довіряти один одному і почнуть розмовляти на заборонені теми, уряд може забрати їх телефони. До того ж, вони вже так робили.

"У 2003 році, стільникові телефони були популярними у Північній Кореї.” – каже Бовермен – "Кількість користувачів росла. Все було добре; кожен працівник мав телефон. Вони стали хітом і тоді, раптово, вони попали під заборону. Уряд повністю заборонив та конфіскував стільникові телефони.”

Причиною такого рішення уряду стала спроба замаху на життя Кім Чен Іра у 2004.

"Уряд про це нічого не говорив, але деяка інформація існує.” – пояснив Бовермен – "Змовники планували використати телефон для детонації бомби. Це була теорія на цей час. Тому стільникові телефони стали забороненими на кілька років, через підозру, що хтось підірве поїзд у якому іхатиме Кім Чен Ір. Телефон використовуватиметься як пристрій синхронізації. Тому їх і заборонили.”

Пхеньянська Весна?

Забрати мобільні телефони у 2-х мільйонів людей у 2014 році може бути важче ніж 10 років тому. Уряд починає розуміти, що жителі Північної Кореї усвідомлюють наскільки просунувся весь навколишній світ. Дехто подорожував до Китаю. Інші дивилися серіали чи фільми з Південної Кореї чи читали такі сайти, як Wikipedia, які збережені на USB-пам’ять і у прямому значенні розходяться по країні через надувні кулі, які запускають через кордон. На півночі країни, коло Китайського кордону, можна підключитися до Wi-Fi чи до китайської 3G-мережі, щоб отримати доступ до Інтернету. Саме зараз, північнокорейці починають розуміти, що відбувається закордоном.

Офіційний сайт Північної Кореї. Один з небагатьох, що доступні для корейців та всього світу

Та це не лише усвідомлення сучасності зовнішнього світу, що може поставити режим Північної Кореї на паузу.

"Розвиток технологій потрібен все більше і більше, адже Північна Корея потребує закордонні гроші, які необхідні для виживання. Вони повинні підтримати імпорт з Китаю; вони повинні розпочати імпорт з Росії; пустити туристів. Вони повинні все більше допускати навколишній світ у власну країну,”  – розповів Бовермен.

Якщо ці технології та інформація продовжать проникати, то чи можлива Пхеньянська Весна, схожа на Арабську Весну, яку ми бачили на Середньому Сході?

"Я думаю для цього є потенціал, який може розповсюдитися дуже швидко з певної точки неповернення.” – каже Мартін Вілліамс. Але він зауважив, що потенціальні проблеми Північної Кореї та Середнього Сходу різного рівня.

Та все таки, з розвитком усвідомлення технологій, уряд Північної Кореї зберігатиме обмеження, щоб зберегти крихку економіку.

"Я думаю це станеться.” – каже Вілліамс – "Питання чи це станеться цього року чи через 20 років? Це потребує досягнення крутного моменту, щоб зрушити суспільство, яке жило в страху. Та це обов’язково станеться. Згадуючи події 1989 року у Східній Європі можна бути впевненим у можливості кардинальних змін.”